Проблема пізнання в філософії, науці, мистецтві, містиці та теології - Конференція - Каталог статей - Інститут філософської освіти і науки

Категорії каталога

Конференція [59]
Студенський Глобус [63]
Газета Інституту історії та філософії педагогічної освіти

Форма входу

Наше опитування

Оцените мой сайт
Всього відповідей: 440



Онлайн всього: 0
Гостей: 0
Користувачів: 0


Середа, 2014-09-03, 5:06 AM
Вітаю Вас Гість | RSS
Інститут філософської освіти і науки
Головна | Реєстрація | Вхід
Каталог статей


Головна » Статті » Конференція

Проблема пізнання в філософії, науці, мистецтві, містиці та теології
                             Проблема пізнання в філософії, науці, мистецтві, містиці та теології

                                      Інваріантний зміст, структура і види пізнання
   В своєму інваріантному сенсі пізнання є процесом сприйняття, засвоєння, збереження, трансляції та творчої трансформації знання. Ми розуміємо знання в його найбільш загальному значенні як адекватну щодо дійсності інформацію (істину) в усіх можливих для неї виявах – чуттєво-образному, понятійному, математичному, емоційному, духовно-сакральному тощо. Як таке пізнання передбачає функціонування цілісного людського духу у всіх його базових здібностях (відчутті, почутті, розумі, волі, увазі, пам'яті, інтуїції).
   За своєю структурою пізнання з необхідністю передбачає наявність трьох базових елементів – свого суб’єкту, об’єкту та взаємодію між ними.
   В залежності від спрямованості на той чи інший вияв знання виокремлюються різні види пізнання, серед яких за складністю та базовою початковістю для інших можна виділити елементарні та комплексні.
   В елементарних видах пізнання використовується лише одна здібність людського духу, спрямована на один споріднений з нею вияв знання. Таким чином, до елементарних слід віднести чуттєво-образне, абстрактно-понятійне, емоційно-образне, інтуїтивне.
Інтуїтивне порівняно з іншими елементарними видами пізнання є найменш дослідженим в сучасній гносеології, що переважно пов’язано з таємничою прихованістю його механізмів, миттєвістю та непередбачуваністю актуалізації. Проте дослідники зазначають, що саме інтуїція, як процес внутрішнього очевидного бачення (перцепції) об’єкту пізнання, лежить в основі всіх інших видів пізнання, не має самостійних виявів поза ними і тому є фундаментальною щодо них. Кожен вид елементарного пізнання фактично є своєрідним способом розгортання властивого йому типу інтуїції: чуттєво-образне – чуттєвої інтуїції, абстрактно-понятійне – інтелектуальної інтуїції, емоційно-образного – афективної інтуїції.
   На основі елементарних видів пізнання та інтуїції (їх джерела та базової структури) формуються та актуалізуються комплексні види пізнання. Вони визначаються синтетичним поєднанням всіх елементарних видів пізнання при домінуванні одного з них. Таким чином, до комплексних видів пізнання відносяться наука, мистецтво, містика.
                                         Наукове пізнання
   Наука є комплексним видом пізнання, в якому домінує раціональний (абстрактно-знаковий) підхід до реальності. В залежності від сфери спрямування в науці виокремлюються філософія, гуманітарні, природничі, математичні, технічно-прикладні науки та теологія, які в свою чергу поділяються на галузеві дисципліни.
   Філософія – це наука, метою якої є раціональне пізнання найбільш загальних фундаментальних проблем буття (Людина, Світ, Бог). Гуманітарні науки – це науки, метою яких є раціональне пізнання конкретних проблем буття особистості та соціуму. Природничі науки – це науки, метою яких є раціональне пізнання конкретних проблем фізичного світу. Математичні науки – це науки, метою яких є раціональне пізнання конкретних проблем математичних реальностей. Технічно-прикладні науки – це науки, метою яких є раціональне практичне застосування результатів природничих і математичних наук.
   За характером своїх підходів і результатів наукове пізнання є принципово проблематичним, гіпотетичним, частковим, обмеженим і незавершеним, і як таке не в змозі задовольнити людську потребу в незмінному істинному знанні. Прихильники раціонально-наукового підходу в цілому визнають його вади, проте вважають, що кращої альтернативи не існує, тому що наукове знання в будь-якому випадку є більш адекватним порівняно з іншими видами знання.
                                         Мистецьке пізнання
   Мистецтво є комплексним видом пізнання, в якому домінує афективний (емоційно-образний) підхід до реальності. В залежності від засобів і прийомів вираження дійсності в мистецтві виокремлюються його базові види – література, живопис, архітектура, скульптура, музика, танець, які в свою чергу поділяються на різноманітні галузеві підвиди або навпаки синтезуються в різноманітні комплексні види мистецтва.
   Література – це творче художньо-образне відображення реальності словесно-мовними засобами. Живопис – це творче художньо-образне відображення реальності зображувальними засобами. Архітектура – це творче художньо-образне відображення реальності будівними засобами. Скульптура – це творче художньо-образне відображення реальності засобами пластики. Музика – це творче художньо-образне відображення реальності звуковими засобами. Танець – це творче художньо-образне відображення реальності засобами тілесного руху.
   За характером своїх підходів і результатів мистецьке пізнання є принципово образним, тобто не чітко визначеним, багатозначним, асоціативним, а відтак суперечливим, обмеженим і незавершеним. Як таке воно не в стані задовольнити людську потребу в повному істинному знанні, що визнають і самі митці, підкреслюючи однак перевагу мистецтва над іншими видами пізнання особливо в аспекті безпосередньої долученості до реальності та її виявленості в результатах пізнання.
                                          Містичне пізнання
   Містика є комплексним видом пізнання, в якому домінує інтуїтивно-досвідний підхід до реальності, яка розглядається як втілення принципово прихованого та утаємниченого абсолютного сакрального Буття. За критерієм суб’єктності вирізняють індивідуальні та групові види містичного підходу, кожен з яких в свою чергу може поділятися на підвиди в залежності від світоглядної орієнтації суб’єктів. Для раціонального та афективного підходів в цілому властиве позитивне «одновимірне» сприймання реальності, пояснення та витлумачення її з неї самої. Тому в рамках кардинально апофатичного містицизму їх засоби та результати піддаються нищівній критиці та навіть повному запереченню як вкрай обмежені та неадекватні.
   За характером своїх підходів і результатів містичне пізнання претендує на отримання абсолютної істини, яку проте не можливо адекватно та несуперечливо виразити наявними інтелектуальними та афективними засобами людського духу. В свою чергу представники альтернативних пізнавальних підходів піддають містику нищівній критиці через крайню суб’єктивність, некореспондентність, невирифікованість її суто досвідних даних та радикальну апофатичність висновків.
                                            Теологічне пізнання
   Спробою подолати недоліки вищеописаних пізнавальних підходів і таки досягти адекватного знання є теологія, як принципово синтетичний, раціонально-афективно-містичний спосіб пізнання екзистенційних (смисложиттєвих) проблем особистості та соціуму, який керується абсолютним авторитетом певного релігійного Об’явлення.
   В залежності від видів Об’явлення розрізняють наступні основні види теології – природну та надприродну, які в свою чергу розподілються на різноманітні підвиди (догматика, моральна теологія, каноніка, апологетика тощо).
   В теології природна обмеженість людського суб’єкта в його раціональному, афективному та інтуїтивно-досвідному аспектах долається через їх гармонійно-органічне поєднання в тотальному спрямуванні до Абсолюту, який як самодостатня, універсальна та вседосконала Істина безпосередньо відкриває Себе людині, цілком задовольняючи її пізнавальні потреби та навіть перевершуючи їх. Саме божественне Об’явлення є джерелом і непорушним гарантом віри в повну адекватність теологічного пізнання, його догматичний гносеологічний статус.
   Психологічною основою теології, яка дозволяє синтезувати три настільки різні види пізнання як наука, мистецтво, містика в єдине ціле, є специфічна релігійна інтуїція, яка надихається та прагне керуватися виключно божественним Об’явленням. В теології ця релігійна інтуїція називається вірою. Переважно фідеїстичний характер теології означає необхідне обмеження та підпорядкування їй усіх інших видів інтуїції та способів пізнання, які на них ґрунтуються.
   За головним об’єктом пізнання теологія є інтегрально спрямована на пізнання Бога, який виступає першопричиною, сенсом і кінцевою метою для всього сущого. Тому пізнання Бога передбачає всеохопне пізнання всієї створеної Ним реальності.
   Оскільки в теології має місце пізнання в процесі безпосереднього спілкування двох суб’єктів, недосконалої людини та досконалого Бога, то загальна суб’єкт-об’єктна структура пізнання трансформується в теології в суб’єкт-Суб’єктну структуру. Відтак, серед усіх пізнавальних засобів, які використовуються в теології, визначальна роль відводиться молитві як найбільш ефективному інструменту Богопізнання.
   Отже, виходячи з усього вищевикладеного, теологічне пізнання слід розглядати як найбільш досконале в загальній ієрархії комплексних видів пізнання. У цілому для відсторонено-аналітичного розгляду за характером своїх підходів і результатів теологія видається найбільш універсальним, адекватним і верифікованим видом пізнання реальності.
                                     Конфліктний плюралізм сучасної теології
   Проте на думку як прихильників, так і противників теології її суттєвою вадою до сьогодні залишається відсутність єдності та протистояння серед її представників у принципових підходах і кінцевих результатах. Якщо для інших видів пізнання конфліктний плюралізм є цілком нормальним та навіть природним через їх відносний і обмежений гносеологічний статус, то для теології, яка за визначенням претендує на осягнення абсолютного знання, таке становище суперечить самій її суті.
   Суперечність між єдиним абсолютним ідеалом теології та її складним недосконалим історичним станом сьогодні намагаються вирішити двома основними шляхами – традиційно-ортодоксальним і модерністично-екуменічним. Речники першого вважають, що ідеальній єдності теології фактично відповідає лише один з наявних напрямів, всі ж інші проголошуються помилковими. Прихильники другого вважають, що ідеальній єдності теології не відповідає жоден з її напрямів; тому конче необхідно шляхом взаємодоповнюючого об’єднання всіх існуючих і відкидання всіх суперечливих моментів досягти фактичної узгодженої єдності. Перший шлях видається нам більш переконливим, оскільки забезпечує нехай обмежену (що цілком зрозуміло в складних умовах земного існування), але все-таки справжню єдність ідеального сенсу та реального факту теології.
   Проблема загострюється наявністю агресивного щодо теології постмодерністичного світогляду, з властивими для нього суб’єктивізмом, релятивізмом, дискретністю, аієрархічністю, плюралістичністю та нігілістичним ірраціоналізмом[4,с.113-128]. Заперечуючи постмодерністичне світорозуміння, теологія намагається захистити традиційно-класичну парадигму раціональності з її вірою в радикально-абсолютний статус істини, при одночасному визнанні певної обмеженості людського розуму.
   В умовах домінування не- та антитеологічних підходів задля власного виживання теологія, з одного боку, змушена модернізуватися, що означає перегляд її традиційних поглядів, а з другого, повинна зберігати цілковиту вірність своїм традиційним засадам, без чого вона втратить свою автентичність. Ця дилема вирішується основними теологічними напрямами по різному, в залежності від традиційного для кожного з них способу вирішення проблеми співвідношення віри та розуму, яка є центральною для теології в контексті її полеміки з іншими гносеологічними підходами[1,с.737-777].
   Найсильніші модерністично-екуменічні тенденції характерні для сучасного протестантизму. Ситуація постмодерну активно осмислюється й сприймається сучасними протестантськими богословами. Вони наголошують на значущості саме інтерпретаційного (герменевтичного) методу витлумачення Об’явлення. В протестантській теології кінця ХХ ст., як і в науці, долається чітке протиставлення суб’єкту та предмету дослідження. Звернення до Священного тексту набуває форми діалогу людини і Бога. Замість метанаративності у відношеннях з’являється плюралістичність. Криза класичної наукової раціональності виражається в подоланні позаісторичності, абсолютності тверджень, монологічності. Зміст тексту виявляється не позалюдським, а зумовленим тим, хто його витлумачує[2,с.197-198]. Вихідна релятивістська суб’єктивність, яка не визнає необхідності єдиної, чітко сформульованої традиції теологічного дискурсу (Переказу), зумовлює переважно ліберально-екуменічний характер сучасного протестантизму та споріднює його з сутнісними засадами постмодернізму.
   Менша модернізація й відповідно більша ступінь традиціоналізму властива для сучасного католицизму, який визнаючи як предметну, так і методологічну різницю між вірою та розумом, одночасно стверджує абсолютний статус істин віри, а отже їх ієрархічну перевагу над відносними істинами науки, філософії, мистецтва. При цьому підкреслюється законна автономність людського розуму при умові, що він в своїй діяльності не буде перевищувати своїх повноважень, тобто входити в сферу компетенції віри[4,с.65-70]. Для досконалої реалізації своїх природних потенцій розум має цілком покладатися на католицьку церкву, яку очолює римський понтифік як незаперечний авторитет у питаннях віровчення та моралі. У вченні про папу виявляється обмежений суб’єктивізм католицизму. Завдяки своїй позиції католицькій церкві вдається проводити досить гнучку зважену політику по відношенню до сучасного світу, одночасно зберігаючи вірність своїм традиційним засадам і тому залишаючись на певній дистанції від нього.
   Найбільш традиціоналістичною течією християнства в сучасних умовах є православ’я, яке засуджує постмодернізм, як вияв глобальної апостасії. Православна Церква продовжує стверджувати абсолютну істинність Об’явлення, яке осягається вірою, як вершиною розумової діяльності. Віра є основа, енергія та завершальна мета знання розуму. Розумове знання є вираження та результат віри. Віра та розум не є двома окремими сферами людського життя, разом вони утворюють взаємопроникну органічну єдність. Нероздільний синтез віри та розуму дає православну картину реальності, яка сприймається як незаперечна абсолютна істина з властивим для неї апофатико-катафатичним, органічно-цілісним, ієрархічно-універсальним онтологічним статусом[3,с.75-76].
   Отже, до сьогодні триває конкурентна боротьба альтернативних теологічних підходів, що принципово суперечить самому сенсу теології як абсолютного знання. Основні репрезентанти теології продовжують керуватися своїми традиційними засадами: православ’я вирішує проблему віри та розуму діалектично, католицизм – формально-логічно з елементами суб’єктивізму, протестантизм – індивідуально-суб’єктивістськи з відчутними елементами формально-логічного раціоналізму. Розглянуті концепції теологічного пізнання трьох ключових напрямів християнства являють собою достатньо цілісні й автономні теоретичні конструкти, які в зв’язку з їх принциповим характером практично неможливо об’єднати в єдину несуперечливу систему. Наявні спроби подолати конфронтаційну розколотість між ними поки що не дають обнадійливих результатів, що пояснюється не лише історичними, політичними, економічними чинниками, але в першу чергу базовими теоретичними і методологічними світоглядними розбіжностями.

                                        Список літератури

1. Академічне релігієзнавство. Підручник. За наук. ред. проф. А.Колодного.– К.: Світ Знань, 2000.– 862 c.
2. Віра і розум – двоє крил людського духу. Матеріали наукового колоквіуму по енцикліці папи римського Івана Павла ІІ «Віра і розум».– К.: Світ знань, 2001.– 256с.
3. Основы социальной концепции Русской Православной Церкви.– М., 2000. – 112 с.
4. Энциклика Вера и разум его святейшества папы римского Иоанна Павла ІІ. Издательство Францисканцев.– М., 1999. – 150 с.



Категорія: Конференція | Додав: San-Antonio (2008-10-14)
Переглядів: 7795 | Коментарі: 6 | Рейтинг: 4.2/5 |
Всього коментарів: 6
6 кудряшка   (2009-11-02 7:30 PM)
грунтовно і зрозуміло good good good

5 Змейка   (2009-09-29 10:50 PM)
biggrin супер

4 kl;'   (2009-05-27 4:07 PM)
angry dry

3 Iryna   (2009-05-03 10:57 PM)
Супер, дякую стаття дуже допомогла applause applause

2 mary))))   (2009-04-25 3:35 PM)
good даже интересно)))))

1 Позитифф)   (2009-03-26 11:20 AM)
smile

Ім`я *:
Email:
Код *:

Copyright MyCorp © 2014